Змахи хусточок в метро. Тьма мотрон.
Крайня зустріч. З уст – сумна, довга річ.
Церемонія прощання з метром
відцвіла. Усі штовхаються пріч.
На зупинках – сотні тисяч киян.
Як на свято – на роботу щодня.
Ці букети і вино – водіям.
Так би й кожного народ обійняв!
А для інших – рятівний карантин
(як на душу ледацюги – бальзам).
Всі турботи і жалі скоротив.
Ощасливив, давши волю сльозам.
Я ж – учора попрощався з Дмитром.
Крякав жалібно над нами мартин.
Церемонія прощання з метром –
це щось більше, ніж простий карантин.
Десь батьки, кохана, берег Дніпра
(хтось із лівим, хтось із правим прощавсь).
Десь робота, мрія, юність Дмитра.
Хтось, прощаючись, забувся й про час.
Хтось – про те, живем для зла чи добра.
Хтось – про те, навіщо цей карантин.
Хтось із владою прощавсь, що обрав.
Хто ж прощав, а не прощавсь – кара тим.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868456
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2020
автор: Олександр Обрій