Дощить, сама природа ніби плаче,
Стрічка́ми сльози ллються із небес,
Курганом пам'ять пронеслась козача,
А дух козацький так і не воскрес...
Солодка наша матінка свобода
Погіркла вже чомусь для багатьох,
Чи українського немає вже народу,
Що більшість обирає скоморох?
Ну хто вселив таке сумне зневір’я ,
В копієчні, продажні душі так,
Все на нівець і ги́дке марнослів’я,
Жаль, золотий втрачаєм знову час…
Гуляє вітром зви́тяга козацька,
То виє вовком, а то сльози ллє,
Розбудить може розум у нащадків
Тих, хто любив свободу над усе…
19.03.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868447
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.03.2020
автор: Галя Костенко