Зірки маленькі є і є – гіганти,
У небі сяють тисячі світил,
Що запалили їх людські таланти
Із душ дитячих ніжних білих крил.
Не кожен з нас завжди яскраво сяє,
Та може розгорітись за життя,
Бо іскру божого таланту має,
Дорослий і малесеньке дитя.
Хтось може навіть миттю спалахнути,
Й перегоріти за короткий час,
Та вчитель зможе знов іще роздути,
Вогонь, що тліє в кожному із нас.
Невидимі нам сил всевишніх чари,
І навіть із найвищого даху,
Не доторкнемось всі ми через хмари
До пінки із молочного шляху.
Зірки близькі й далекі одночасно,
Але вони спалахують від нас.
Їх так багато і це так прекрасно,
Їх – нескінченний золотий запас.
Зірки краси спалахують від танцю,
Дзвінкі їх осявають голоси,
І кожному небесному обранцю,
Вперед відкритий шлях у всі часи.
Хтось промінь дав завзяттям до науки,
Ну а комусь дав зірку творчий злет,
А в когось золоті чарівні руки,
Чи може хтось прудкий легкоатлет.
Та всі таланти із дитинства родом,
І жевріє у кожному із нас
Надія, щоб із кожним їхнім сходом,
Їх кожний промінь сяяв і не гас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868355
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2020
автор: Анастасия Яковлева