Місто – шлунково-кишкове, мов тракт.
За батраком сновигає батрак.
Штурхає втома авто за автом
в серце мільйонів невидимих втом.
Десь вдалині – за байраком байрак.
П'яний нероба, сільський неборак
раю довкола не бачить впритул.
Інший же – душу до міста припнув.
Шал напускних, невгомонних витрат.
Крутиться люд, мов невтомний вітряк.
Газів і вихлопів сизий дурман
міцно п'янить очманілих примар.
Клаптик природи – не допомага.
Радіошум, оковита, мангал.
Стіл, парасолі, шатро і стільці.
Привид квартир – на траві й на лиці.
Парк огорнула давка магістраль.
Гасла, плакати, сізіфовий страйк.
Розкіш. Палаци. Сієста. Антракт.
Місто жиріючих черев і срак.
Вбивча еклектика архітектур.
Безмір тонких, естетичних тортур.
Соцреалізм, бароко, хай-тек, –
ніби ґіґантський ляльковий вертеп.
Десь під землею – залізний дракон
з вулиць ковтає конвеєрний корм.
В череві монстра – пручаюся... я
серед шлунково-кишкових киян.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868164
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2020
автор: Олександр Обрій