Кокон

Ні!  Ти  мене  не  знищиш,  не  надійся,
І  більше  я  ніколи  не  прогнусь.
У  мене  є  своя  реальна  дійсність,
Не  буду  в  ноги  кланятись  комусь!

Замотана  тепер  у  кокон  нервів,
З  тобою  зараз  час  у  нас  важкий,
Тож  поки  що  для  тебе  стану  стервом,
Якщо  до  мене  також  ти  такий.

Я  в  коконі,  надії  скрізь  шовкові,
Та  купа  є  пустих  дурних  ідей,
Я  шовкопряд,  що  в  кожнім  своїм  слові
Нитки  із  сьогодення  все  пряде.

Нитки  ті  -  досвід.  Не  знайти  без  нього
Шляху  до  щастя,  і  ведуть  стежки
До  прірви,  бо  з  її  лише  порогу
Злечу  увись  метеликом  в  хмарки...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867809
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2020
автор: Анастасия Яковлева