Виходжу в світ, пробуджена від сну,
Сягаю зором тихе верховіття.
Воно либонь прикликало весну
Ген з ирію барвистого, мов квіття.
Ох, ирію! Ти - роду мого край,
Чи маєш досі в пам'яті про мене?
(З отого віття втну собі на май,
Коли й воно зготовиться зелене)
А я про тебе в пам'яті живій
І досі маю, - що прийшло із кров'ю.
Я все тремчу, як рветься вітровій
І гріх за рід замолюю любов’ю.
І ти простив. Я знаю, що простив,
Бо щовесни, що відібрав, - вертаєш.
Летять твої неписані листи,
Курличе в грудях світу їхня стая.
Клекоче день, стрічаючи зі сну
Нову весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867431
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2020
автор: