Ирій

Виходжу  в  світ,  пробуджена  від  сну,
Сягаю  зором  тихе  верховіття.  
Воно  либонь  прикликало  весну
Ген  з  ирію  барвистого,  мов  квіття.

Ох,  ирію!  Ти  -  роду  мого  край,
Чи  маєш  досі  в  пам'яті  про  мене?  
(З  отого  віття  втну  собі  на  май,  
Коли  й  воно  зготовиться  зелене)

А  я  про  тебе  в  пам'яті  живій
І  досі  маю,  -  що  прийшло  із  кров'ю.
Я  все  тремчу,  як  рветься  вітровій
І  гріх  за  рід  замолюю  любов’ю.

І  ти  простив.  Я  знаю,  що  простив,  
Бо  щовесни,  що  відібрав,  -  вертаєш.
Летять  твої  неписані  листи,  
Курличе  в  грудях  світу  їхня  стая.

Клекоче  день,  стрічаючи  зі  сну
Нову  весну.  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867431
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2020
автор: Кузінатра