Лише сонце, я і асфальт…
Навкруги немає нікого.
А може хтось колись невпопад
Вже ступав цією дорогою?
Може хтось сміливо крокує
День за днем провіреним шляхом?
Я ж щодня життям ризикую,
Нога в ногу із власними страхами.
І пече мені сонце в спину,
Я вдихаю асфальтну пилюку.
А може хтось таки б навчив мене
Не опускати ніколи руки?
Може хтось підказав би дорогу?
Я пішла би нею до істини.
Навкруги немає нікого.
На помилках доводиться вчитися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866998
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2020
автор: Вікторія Фединишин