Я залишився знову сам на сам,
Як та сльоза солона на папері.
На серці ліг кровавий з болем шрам,
Закрив назавжди без надії двері.
В той час була образа над усе,
Приниження перехопило подих.
Від болю перекошене лице,
Серце пробачень не приймало жодних.
Здавалось відлетіла десь душа,
Запанувала в серці мертва тиша.
Не зміг сказати рідній: - «Ти чужа»,
Бо вона серцю й нині найрідніша.
А небо шепотіло: -«Зачекай»,
Млин перемеле всякі твої болі.
Своїй любові не кажи: - «Прощай»,
А підкорися розуму і долі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2020
автор: Віталій Назарук