[i]…воякам,
волонтерам,
пасіонаріям...[/i]
[youtube]https://youtu.be/uIa6aX_h-_4[/youtube]
[i][b][color="#430787"]Яка чудна природа! Та не парадокс,
що ми й не помічаємо у круговерті,
що все живе в свій час поверне на погост,
що все живе – живе лише для смерті.
Живемо на землі й не мріємо про те,
що й нам колись прийде той день останній.
Живемо, наче як годиться, а проте
сильніше за усе – небажане заклання…
Багатство, статки, влада, слава, море слів –
усе це не для вас, усе це для оточень!
А вам лишається лиш жменька роз і… сліз,
що в натовпі мелькнуть… І – осуд позаочі.
Кому хотілося б втонути у багні
лайдацтва, неуцтва, ганьби... простого глупства?..
Тож мріємо гайнути в безвість на коні
одчайного пориву – аж до самогубства!
І хай слід вершника означить рясно дим –
дим краю рідного, пахучий до безумства.
Рожево... вдячно заздрю одчайдухам – тим,
хто праведно пішов, а не через нехлюйство…
Із всіх мистецтв, боїв і лицарських змагань
ціную ті, що власні бережуть простори…
І ні до чого тут – погоджуйся чи гань! –
девіз для переможців як memento mori*.
Побідник бо живий – і нині, і в віках,
утішений, обласканий увік любов’ю.
Йому не треба словоблудства на вінках,
любов свою до Неньки окропив він кров’ю.[/color][/b]
20.02.2020
__________
*пам’ятай, що смертний (лат.)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866318
Рубрика: Поетичні маніфести
дата надходження 28.02.2020
автор: Олекса Удайко