Закляті вороги - найліпші друзі.
Вони як леміш в гострім плузі:
Тебе невпинно орють, орють, орють,
А ти все родиш, родиш, родиш.
Куєш в вогні свою сумлінно долю
Та в битві здобуваєш волю,
За кроком крок ідеш до перемоги,
Камінням розбиваєш ноги.
Нестерпний біль - то є блага наука,
Рабом прожити - то є мука:
Сидіти тишком нишком в теплій хаті,
Вужем повзти та не літати.
Навіщо ми прийшли на грішну землю?
Чиюсь кормити душу темну?
Блукати тінями у царстві світла,
Щоб нас ламали хвилі вітру?
Е ні, не так то воно, браття, було -
Не затягнуло річку мулом.
Брехнею загатили підлі люди,
Джерела прикопали всюди.
Господній намір пліттю не скорити,
Лавину гніву не спинити.
Кістки зламає, скрутить й розіб'є,
Розірве в дрантя й рознесе.
p.s.Причини перманентних козацько-селянських («гайдамацьких») повстань у XVIII ст. образно узагальнив у своїй поемі «Канівський замок» (1828 р.) відомий польський поет періоду Романтизму С. Гощинський. У поетичних рядках, які він вклав у вуста ватажка повсталих у 1768 р. українців козака Небаби, закликав йти на боротьбу за власні права:
Всіх, в кого батько забитий різками,
Всіх, в кого жінка сподобалась пану,
В кого зґвалтована донька панами,
В кого відібрано паном кохану,
— Йменням батьків та їх суму і болю,
Йменням дитячої горя й недолі
Всіх закликаю я, всіх викликаю:
Вийдіть вперед — і рушайте за мною!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866231
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2020
автор: Олег Крушельницький