Здавалося, верба все розуміла,
Про нас щось тихо вітру шепотіла.
Осика хвилювалась, сумувала,
Так, ніби від чогось застерігала.
Небесний човен плавав у воді,
Йому моргали зорі золоті.
А у ставку дві тіні обнялися,
Що на зорі назавжди розійшлися…
Змиває дощ сліди - слова банальні.
Як змити фрази з пам’яті прощальні?
І дощ не раз періщив як з відра…
Вже вкотре привела сюди хандра.
Все, як колись. Стоїть стара верба,
Між вітами сховалася журба.
А місяць-човник зіроньку гойдає,
Вона від щастя світиться-сіяє.
Бувальщину осика повідає…
Лиш тінь одна, а другої немає.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866164
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2020
автор: Галина Брич