Не можна це забувать

Життя  триває…    Рвуться  обеліски
У  світлу  і  високу  неба  синь.
І  шепчуться,  й  хвилюються  берізки,
Адже  під  ними  чийсь  коханий  син,
Що  у  війну  обув  солдатський  чобіт,
Узяв  солдатську  ношу  нелегку,
Віддав  життя  своє,  взамін  –  нічого…
Чи  мріяв  він  про  доленьку  таку?

Чи  не  забудуть  люди  його  подвиг,
Заради  чого  йшов  він  воювать,
І  де  зробив  солдат  останній  подих?
Не  можна  це,  не  можна  забувать!
28.05.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866154
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2020
автор: Ганна Верес