Скільки кровних здобутків намарно пішло,
не упало у землю, а просто пропало,
закотилось за обрій, було-загуло,
стиха змилося часу украдливим валом!
Непереданий досвід старих поколінь,
півостиглі жарини розруханих істин
сповинулись у біле мовчання і тлінь,
розлетілися парою в небі імлистім.
Поступившись нащадкам, пішла у віки
нагромаджена мудрість, як вицвілий мотлох,
утрамбована в клунки, торбинки, мішки...
Імена вже забуті, і слово заглохло.
Аби лиш не завадить новим хазяям,
що вселились у хату під свіжим склепінням,
і нічим не стривожити сонячний яв
первородного – в їхнім умі – покоління!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2020
автор: Вікторія Т.