Про русалку

Лагідна  елегія  вранішнього  вітру
Ніжно  розвівала  коси  трав`яні.
Поле  розступалося  з  шелестом  привітним  –  
Їхав  гарний  хлопець  на  гнідім  коні

У  село  із  міста.  Ще  й  нема  дороги!
Вимушений  їхати  через  поле  й  ліс,
Через  балку,  річку,  довгий  схил  пологий…
Та  дарма,  бо  дівчині  подарунки  віз.

Раптом  чує  голос  –  медвяний  і  тихий:
“Зупинися,  милий,  злізь  та  озирнись”.
Небо  спохмурніло,  враз  здійнявся  вихор,  
Зняв  із  хлопця  шапку  полетівши  ввись.

Коник  сполошився  та  побіг  хутчіше,
Різко  зупинився,  та  немов  закляк  –
Перед  ним  повільно  дівка  з  жита  вийшла:  
Боса,  довгокоса,  біла,  як  мертвяк.

“Чом  не  зупинився,  як  тебе  просила?  
Коником  ти  топчеш  біднії  жита!  
Тут  ніхто  не  їздить,  що  ж  за  чорна  сила  
Змусила  тебе?  …Ще  й  в  мої  свята!”

Хлопець  поклонився  та  почав  розмову:
“Вибачаюсь,  панно,  що  завдав  проблем.
Але  їду  в  селище  по  шляху  прямому,  
Бо  не  знаю  інших,  –  й  позіхнув  з  жалем.  –  

Поважаю  вашу  я  важку  роботу,
Бережете  поле  від  негод  й  людей…”
“І  оце  ж  бо  плата  за  мою  турботу?  –  
З  відчаєм  приклала  руки  до  грудей.  –  

Я  тобі  не  хочу  завдавати  шкоди,
Покажу  дорогу,  стежку  через  ліс.
Кінь  проїде  нею,  пройдуть  і  підводи  
але  через  поле  щоб  ніхто  не  ліз!”

Поклонився  ще  раз  хлопець  низько,  вдячно.
Здибався  з  русалкою  вперше  за  життя.
Хоч  спочатку  було  йому  дещо  лячно,
Захотів  віддячити  їй  за  напуття

І  дістав  з  торбинки  дорогі  дарунки.
“Вибирай  що  хочеш  –  і  воно  твоє”.
Дівчина  зам’ялася,  зчервонілась  трохи
І  спитала  тихо:  “А  гребінчик  є?”
Гребінь  дерев’яний  хлопець  мав  при  собі
Для  невісти  куплений,  гарний  розписний.
І  віддав  дівчині  без  жалю  й  жадоби:
“Я  куплю  ще  інший,  ну  а  світ  тісний,  

І  добро  вернеться  тим,  хто  чинить  добре…”
“Неспроста  зустрілись,  бачить  лиш  мене
Той  у  кого  серце  чисте  і  хоробре.  
А  поганий  просто  з  страху  дремене…”

Й  розчинилась  в  житі  дівка  білолиця,
Ну  а  хлопець  їхав  далі  до  села
розмірковуючи,  чи  це  все  не  сниться,
Й  як  розкаже  людям,  
що  його  з  русалкою  
доленька  звела…

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866051
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2020
автор: Анічка Заровська