Я відпиваю цю священну чашу
Твого натхнення, музо, хоча сил
Немає більше... І того екстазу
Уже не відчуваю. Попіл крил
Розвіяли вітри... На серці засув
Закрив! І не відкрию для світил
Його ніколи. Линуть ноти джазу,
І в них я розчиняюсь... Між чорнил
Я знов тону чи знову намагаюсь
Пливти? Не знаю! Вкрила все імла…
За скелі мертві поспіхом хапаюсь
Та падаю... Горить усе дотла,
Всі демони та янголи... Я каюсь,
Що згас вогонь... Нема уже тепла...
© Володимир Верста
Дата написання: 10.08.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865986
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 25.02.2020
автор: Володимир Верста