Небесний простір, нині помітно потемнів,
Висот досягши, мої думи розгубились,
Втрачався спокій, а вечір в душу жебонів,
Тобі потрібна? Сумнів… мрії розченились.
О, нічко- ніченько, що робиш, ти блуднице,
В пелюшку з шовкову, приховала піднебесся,
Й молодий місять, як дитятко блідолице,
Чом зажурились? Я все ж тихо підкрадуся.
Слова - прохання… Ніченько, зніми завісу,
Відкрий простір і палахкотіння ясних зір,
Принесуть сили, сумління пошлю до бісу,
Засну в спокусі, під ніжний шепіт світлих мрій.
Нехай насниться його силует і слова,
Очей чарівність, не приведуть до омани,
Любов, довір`я, я лиш до цього готова,
Не зруйнувати, кохання, мости між нами.
І нічні сльози, висохнуть сонячним ранком
Несу в таїну, свій біль, терпкий смак печалі
Хай день вчорашній, нам покажеться сарказмом
І тихий плескіт хвиль, нас стріне на причалі.
2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2020
автор: Ніна Незламна