Втрати душі ототожнюються для
мене з втратами листя на дереві.
Вони падають падають,падають...
Задавниться,
Приглушиться,зіжметься
Той гострий біль,
Але ніколи не зітреться
Із пам'яті.
Приглушені слова
На душу ляжуть попелом,
Притрусять та прикриють.
Іржою,а не золотом
Постане світ
І в пам'яті зупиниться
Його політ...
...................
Не раз вставати буде
Душа із-під руїн.
Куди вона прямує?
З яких вона "країн"?
Не знаємо нічого.
Та знаємо : болить,
Ще знаємо:
Від радості
У нас вона дзвенить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2020
автор: NikitTa