Загордилася Наталка,
Своєю красою.
Запитала у Михалка
- Чи будеш зі мною?
Він на неї глянув пильно
І зразу скривився.
- Хто полюбить тебе сильно,
Ще не народився...
- Щож ти Мишку таке кажеш,
Стала в позу бою.
- Ти до купи слів не зв'яжеш,
Та нехтуєш мною?
Ще й матусенькин синочок,
Тримаєш спідницю.
Котись собі колобочок,
Стежкою в пшеницю...
- Ти Наталко балакуча,
Язик, як лопата.
За тобою пліток куча,
Сміття повна хата.
Нащо мені така жінка,
Що губи малює.
Буде в мене наче бджілка,
Трудівниця Юля.
Як її не покохати?!
Тиха і смирненька.
Вміє шити, вміє прати,
І така гарненька.
- Завтра ж свататися буду,
Сватів засилати...
По дорозі зустрів Люду,
Й забув де та хата...
Вона йому усміхнулась,
Повела бровами.
Серце в Мишка, аж здригнулось,
Підійшов до брами.
А тоді ступив до хати.
Голова крутилась.
Поки встигли покохатись,
Матінка з'явилась...
- Ну, кажи "ворожий" сину,
Що у ліжку робиш?
І чи ти мою дитину,
По справжньому любиш?
- Люблю, люблю - промовляє,
Михасик з сльозами...
Кочерга в кутку скучає,
Знає норов мами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)