Зацвіла моя осінь сріблом
І навідалась до чола.
Не жила я одноосібно,
Хоч коріння моє з села.
Моя осінь мене чарує,
Адже квітне вогнем душа.
Не сприймаю життя, як гру, я
Й добре знаю: роки спішать.
І хоч думи маю осінні:
Десь солодкі, а десь терпкі,
Ні, не схожі на голосіння –
Непокірні і нелегкі.
Я люблю свою дивну осінь,
Нескінченний думок потік.
Не таврує він, а підносить,
Тож тікає зажури тінь.
Срібло я не берусь ховати,
Хоча рясно вже розцвіло –
Не собою боюсь ставати
Й не зламалось аби крило.
19.02.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865666
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2020
автор: Ганна Верес