Такі як я не годяться тобі в коханки,
такі як я не годяться в коханки зовсім,
нам зоряні псиці свої довіряють ранки,
нам білі ведмедиці сяють ясніше сонця.
Не в тому біда, чи тримаємо повні ясла,
то кожна зуміє, нехитра людська наука,
а в тім, що не можемо просто й завчасно згаснуть –
сердечник з графіту не спинить нову сполуку.
Коханки як я – лихоманні і фукусимні –
отруйна вода з океану в чужих чертогах,
ми потім воліємо стригтися в чорну схиму,
ми серце твоє перепалюємо в чорнобиль.
Спинися сьогодні, як жінка прошу мужчину,
ти краще від нас знаєш, як то – до скруту треба…
Побачу на ранок, як псиця горить очима,
за тисячу років згоріла вона до тебе.
(2020)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865427
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2020
автор: Світлана Ткаченко