Я прокинувсь від скрипу дверей,
Ти зайшла дуже тихо і мляво.
Твої очі глибокі й пусті,
Я не бачу у них океану.
Ти сказала мені залишатися в ліжку,
Ти не хочеш, щоб я все дізнавсь.
Але бачу на твоїх зап’ястках,
Сліди від леза ножа.
«Ця ніч для мене остання,
Я прийшла лиш сказати «прощай».
Про мене ніхто не згадає,
Тому жити більш сенсу нема!»»
«Не дивись в мої очі, благаю,
Там вже пусто і зимна весна.
Бачиш, вони почорніли,
Вони темні, як моє життя!»
«Не дивись, вже нічого не вдієш,
Це остання беззоряна ніч.
Я піду, бо, мабуть, заважаю,
Я не плачу, все добре, повір!»
Твої очі, зап’ястки і сльози,
І ти просиш повірить тобі?!
Але ж бачу, що все це неправда,
Зачекай, лиш нікуди не йди!
Двері замкнув, ти нікуди не підеш,
Сідай на стілець, зараз візьму бинти!
Не пручайся, послухай тихо,
Я скажу все, що хочу, а ти помовчи!
Ця ніч буде довга, але потерпи,
Лиш рани зцілю і твій чай підігрію.
Ця ніч не остання, тому є вина,
А знаєш, я поруч завжди, щохвилини!
Рани фізичні загояться з часом,
Довірся мені, я тобі поможу.
Якщо ти даси мені свою руку,
Душу від болю врятую твою!
Тримай теплий чай, ось мій плед – він зігріє,
В обіймах моїх все міняється, чесно.
Ходім до вікна, я тобі щось покажу,
Дивися, ці зорі сяють для тебе!
Ця ніч не остання, тому я причина,
Тримай мою руку і більше не плач!
Я буду з тобою завжди, щохвилини,
Я не дозволю сказати «прощай»!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865352
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 19.02.2020
автор: Олесь Амбросов