Весна

Невже  ми  з  тобою  разом    для  того,    
Щоб  пережити  холод  і    зиму  ,  а  потім
Один  одному  станем  чужими  раптово,
І  пісня  наша  завмре  на  докучливій  ноті…
Тому  що  не  зупинити    настирливу  вЕсну,
Якій  в  наших  обіймах  буде    затісно,
Коли    на  ріках    лід  оглушливо  скресне,
І    обернеться  світ  спокусливо      різним.
А  поки…  вдоволена,  я  притуляюсь  до  тебе,
Тепло  моє  хвилями  вдячності    лине,
Між  нами  –    тиша  прадавнього  неба,
Де  немає  спокуси,  гріха  і  провини.
І  так  би  нам  бути,  охороняючи  спокій
Кохатись,  благаючи  кожен  світанок
Щоб  не  закінчИлось  тривожне  «допоки»,
Лишаючи  смуток  і  біль  наостанок.
Але  невідступна  весна,    невблаганно
Розкришить,  зруйнуєу  усе  на  дорозі.
І  наше  прозріння,      нарешті,  настане,
Притягнуте    нею,  пручатись  не  в  змозі.
Та,може  марно,  чекаю,  щоб  ти  заперечив,
Безглуздо    і  щиро  ,  вірячи  в  диво.
І  щастя  не  мало  причини    для  втечі.
І  нас  весною  разом  накрило.


 ©    Олена  Зінченко  17.02.2020
(До    циклу      «Алегорії»)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865179
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2020
автор: Zinthenko Olena