Надто

Надто  намішав.  Іду  додому.
Ти  любила  мене  -  а  що  ж  потому?!
Я  люблю  тебе  -  і  що  ж  далі?
Гудять,  втомившись,  останні  трамваї;
Під  ногами  замерзло  листя  опале;
І  осінь  все  ще  миє  дощами
бруківку  вулиць,  людей,  тротуари.
А  під  небом  нічним  цілуються  пари;
на  зустріч  летять,  мов  марево,  фари;
всі  живуть,  як  і  жили,  у  пошуках  драми...
А  я  повертаюсь  до  дому  чужого.
Все  було  так  легко,  колись  і  недовго.
Зараз  я  гріюсь  у  цих  чужих  стінах,  
де  все  не  моє,  крім  гітари  й  "мівіни".
де  все  непривітне,  підлога  та  вікна.
У  всьому  чужому  майже  не  пахне  тобою.
Вночі  мені  гірше.Вночі  загортається  мла.
Тому,  що  вночі  приходять  жінки.
З  похміллям  ідуть,  не  лишивши  вина.
Рвуть  жили  в  джгути  і  плетуть  з  них  вінки.

І  ти  прокинешся  в  квартирі  одна,  -
зариєшся  в  спогади,  зачиниш  вікна'.
А  я  лише  засинатиму.  Вона  щойно  пішла.
Я  її,  навіть,  до  дверей  не  провів.
Перед  сном  пожалкую  та  позаздрю  тобі.
Що  ти  під  крилом  теплих  рук  і  обійм.
А  я  пиячу  в  колі    брехливих  курвів.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865135
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2020
автор: Віталій Марченко