Я в зими хотіла якось запитати,
Чом не прилетіла до нас погуляти,
Чому мої мрії вітер розганяє,
Віру і Надію в мене забирає?..
Чому нема снігу в мене на порозі,
Де зима ховає - зрозуміть не взмозі...
Чом вітер, спитаю, дерева хитає,
І, бува, без дозволу - ворота ламає...
Уже місяць лютий добіга до краю,
Хоч він госто-кутий, снігу все ж немає,
Чом зима не біла цьогоріч була,
Чи то загубила білизну вона?..
Я зиму хотіла про все розпитати,
Та вона не може правду розказати,
Це мабуть тому що, говорить не вміє,
Під опалим листям трава зеленіє...
Та зима тим часом, ще й не відступає,
І усе навколо дощами вмиває,
Умита дощами, вона часом плаче,
Не вкриває снігом все навкруг одначе...
А я все чекаю сніжинки імлисті,-
На моє обличчя і на моє місто...
За вікном у мене простір сизо-сірий,
А у зими колір мусить бути білий...
Білий колір завжди був і є у моді,-
І колись, і вчора, завтра і сьогодні...
Певне щось зима ця, та й не зрозуміла,
Тому сизо-сіра вона, а не біла...
Так склалось, що зиму я й не запитала,
Десь вона в цім світі, певне загуляла...
А там десь з-за обрію весна виглядає,
Березовим віником зиму вимітає...
В синім небі сонце пливе понад нами,
Загляда в віконце диво - промінцями,
Вже весна готова, і ключі забрати,
Відкрити всі двері, тепло людям дати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865041
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.02.2020
автор: геометрія