Собача сповідь!

-  Привіт,  Господарю.  Я  так  давно  тобі  служу.  І  пам'ятаю,  як  ти  мною  радів,  коли  ще  зовсім  цуценям  взяв  мене  в  моєї  мами.  Вигулював,  хвалився  перед  друзями,  перд  дівчатами,  брав  на  футбол,  катався  в  метро,  ходив  зі  мною  в  цирк,  хоч  там,  з  такими  як  я,  не  пускали.  Ледь  не  що  року  купляв  все  дорожчі  ошийники.  Ти  ніколи  на  мене  не  ображався,  навіть  тоді,  коли  я  грався  і  чинив  безлад  в  хаті,  ти  усміхався,  та  все  прибирав.  Ти  ніколи  не  підвищував  на  мене  голосу,  навіть  тоді,  коли  я  переплутав  пульт  з  кісточкою.  Чи  коли  я  ховав  ключі  від  квартири,  ти  ж  не  злився  ані  трохи,  а  із  захопленим  виразом  на  обличчі  шукав,  наче  твій  улюблений  персонаж  -  Шерлок  Хомс.  Я  ніколи  не  бажав,  щоб  ти  йшов  на  роботу,  тому  що  так  хотів  з  тобою  гратись.  Ти  що  ранку  чистив  мені  зуби,  і  йшовши  працювати,  прощався  мов  з  дитиною,  та  повертався  завжди  із  сюрпризом.  У  моїм  «хатнім  містечку»  це  вже  п'ята  качка  і  шоста  іграшкова  кісточка.  Та  мені  було  приємно  ще  одній,  що  ти  приніс.
           Ти  заради  мене  кожні  Божі  ранки  сварився  із  дружиною.  І  на  її  слова:  «Собаці  не  місце  в  хаті»,  жартував,  що  вона  не  розуміє  «Це  не  собака  -  це  справжній  друг».  Ми  разом  сиділи  біля  телевізова  і  вболівали  за  "Динамо".  Ти  ні  разу  мене  не  проміняв  на  зустрічі  та  гучні  гулянки  з  друзями,  і  взагалі,  ні  на  що  мене  не  проміняв!
         Час  змінює  життя.  Я  вже  не  той.  Підводить  зір,  вже  не  той  нюх,  і  не  ховаю  рукавиці,  чи  носки  під  диван.  Та  в  мене  серце,  вдячність  й  дружба  ті  самі.  І  я,  ніколи  не  залишу,  тебе  на  одинcі!
           Видужуй  господарю.  Видужуй.  Я  чув,  як  лікар  сказав,  що  в  тебе  дуже  важкий  стан,  ти  в  комі.  Та  я  впевнений,  що  все  буде  гаразд.  
         Я  сумую  за  твоїм  голосом,  за  твоїми  руками,  які  гладили  мене.  За  нашим  кросом,  як  ми  змагались  хто  швидше.  Хоч  я  завжди  вигравав,  та  знаю,  що  ти  мені  піддавався.  Давай  продовжувати  жити,  як  колись!    Господарю,  ти  лише  відзовись,  і  ми  знову  будем  молитись  до  Господа,  та  дякувати  йому!  
       Ти  памятаєш,  як  вчив  мене  молитись,  а  я  сідав  біля  тебе  і  теж  складав  лапи.  Ти  навчив  мене  ще  не  всього,  тому  маєш  ще  навчити.  Прокидайся  лиш,  господарю,  не  спи!  Я  так  вдячний,  твоїй  дружині,  що  домовилась  з  лікарем,  про  те,  щоб  я  міг  бути  біля  тебе...  
         Собака  давненько  вже  не  спав,  згадував,  як  добре  було  раніше.  Пригадував  все  до  дрібничок,  і  на  господарів  голос  так  чекав,  немов  дитина  на  маму.  Але    поклавши  голову  на  лікарнянне  ліжко  вчителя    фізкультури  все  ж  таки,  від  туги  задрімав.  Та  навіть  не  міг  припустити,  що  коли  прокинется,  то  його  господар  вже  буде  розповідати  медсестрі  про  свого  вірного  друга!
         -  Це  найщасливішша  мить  в  житті,  прокинутись  коли  тебе  чекають,    -  невиразно,  та  з  маленькою  й  ледь  помітною  посмішкою,  через  місяць  після  коми,  промовив  чоловік.  Він  оглядався  по  усіх  кутах  кімнати.  І  коли  очі  опустив  на  свою  тумбочку,  то  побачив  минулорічне  фото,  де  домашній,  цей,  улюбленець  відверто  всівся  на  його  руках...  
         Тут  і    собака  прокинувся:  «  Господарю,  Господарю»,    не  стримався  він  і  вистрибнув  на  ліжко  та  язиком  облизав  йому  обличчя,  «Ти  зі  мною  знову!  Ох,  як  би    я    хотів    мати  руки,  я  б  зараз  так  тебе  обняв.    Але  нічого  своїми  лапами  я  теж  зможу!  Я  знав,  я  знав,  що  ти  не  хочеш  йти  до  іншого  світу,  томущо  там  небуло  б  мене».    Ніби    говорив  своїм  поглядом  чотирилапий.  А  тоді  поклав  на  серце  чоловіка  лапу  й  тихенько  загавчав:  «Я  буду  завжди  з  тобою,  Господарю»!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864775
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2020
автор: Володимир Український