Я йду по стежинці, збираю краплинки
Їх небо дарує, щоб жить
Такі неймовірні природи частинки
Прониклі у одяг за мить
І бачу в природі, як ніби з далека
Душевна людськая печаль,
Неначе сльозинки збігають із неба
Мені їх до болю так жаль
Відчую на дотик, вологі, як сльози
Невже у небесся біда?
І їх зупинити не маю я змоги,
Бо так вже далеко краса?
Та мило і ніжно, візьму у долоню
Розкрию небачений світ
Та може вони нагадають Вам долю,
Якусь із життєвих тих літ?
А може і іншу укажуть причину,
Щоб легше у світі прожить
І стану я пташкою та і полину
У ту загадкову блакить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864641
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2020
автор: Наталі Косенко - Пурик