Ярошівська земля…Ти земля моїх предків далеких
І найближчих також, адже мами моєї там слід.
Якже часто і я, ніби сивий од віку лелека,
Повертаюсь в думках у дитинства і юності світ.
Оглядаю з висот сірі хатки в занедбаних Буртах**
Й лебеділа в кущах причепурена хатка рідні…
Не було там красот, та ніколи цього й не забути,
І ту грушу в дворі, й блиск води у криниці на дні.
Поміж квіту бузку колисались людські сірі долі,
Й кожна з них, мов щербате і чорне від сажі горня,
А у хаті в кутку поселилися злидні, геть голі.
День і ніч тут жили, не виходили і на півдня.
Ярошівська земля! У тобі й мого роду коріння.
Ти і свідок страждань незагойних, і свідок звитяг.
Як стогнала тоді ти, як чула вдови голосіння,
І ридала за тим, хто у вічне зібрався життя!
Дала прихисток ти і улюбленцям власної долі,
Й тим, хто верст не лічив під ногою чи слідом коліс,
Хто ішов по росі, сонця схід зустрічаючи в полі,–
Для усіх вистачає тепла твого, земле, і сліз!
8.02.2020.
* – в "Літописі Руському" згадується, що у тодішньому містечку Ярошев (тепер с. Українське) влітку 1149 року зустрічалися князі Юрій та Святослав Ольговичі, котрі воювали проти кочівників. Ярошев (пізніше Ярошівка) існувало до 1963р. В 1964р. воно перейменоване на Українське.
** – маленька вуличка з кількох хат у Ярошівці.
[b]На фото музей села під відкритим небом.
[/b]
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864160
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2020
автор: Ганна Верес