Я – там, де ти, тебе ж – нема ніде,
То, значить, нам ніколи і не бути.
Ворушить вітер вісті призабуті.
В мовчання скіфське одягнувся степ.
Я озираюсь – хто би підсобив –
Закинув лантух, що розсипав зорі.
Змітає лютий снігом дрібки солі
В мій океан до густоти ропи.
Ще де-не-де ввижаються стовпи,
Які завмерли, як лиш обернулись.
Не накували щастя нам зозулі.
Неквапом степ до горла підступив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863986
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2020
автор: Оксана Дністран