Від Полісся і Криму — до Жмеринки,
від Карпат до Кавказу снують
невгомонні, палкі щеневмерлики,
люблять землю і мову свою.
Тож помовчте, росії й америки, —
я із краєм своїм гомоню.
Чи багато вас є, щеневмерлики?
Ви ще — ви? Чи в чиємусь меню?
Хай наводять жахи вчені-медики:
"Демографія й гени в біді!"
Та довкіл тупотять щеневмерлики,
життєрадісні і молоді.
Найрідніша, найкраща у мене ти,
із великої літери "У"!
Гори, ріки, степи й щеневмерлики, —
то радію за нас, то реву.
Вам присвячую думи й лімерики.
І з думками про вас повсякдень
прокидаюсь, мої щеневмерлики,
і до сну з вами думка іде.
Не шукаю священної мекки.
Хоч по світу — пітьма земляків.
Мекка тут, — де мої щеневмерлики.
А дівчата, а землі які!
А кому це побачити мельком
пощастить — той навік закохавсь,
ставши теж, як і ми, щеневмерликом
в цьому сні, від Карпат по Кавказ.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863980
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2020
автор: Олександр Обрій