Ця жінка неповторної краси,
Як розпач збожеволілого раю,
Немає меж у погляді без краю,
Й уста п’янкі, зароджені з роси.
Ця жінка так розкішна, мов гроза,
Як пишна лань замріяного ранку,
Зірви з душі печаль... нічну фіранку,
В ній дихає нескорено лоза.
Ця жінка - божество з усіх божеств,
Де холод витинає стиглі плечі.
Любовниця і жриця - різні речі,
Єдина із закоханих торжеств.
Ця жінка - неповторність почуттів,
Оспівана, вселенною обнята,
У ніг її розхристана й розп’ята
Любов, котроі вічність ти хотів...
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863939
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2020
автор: Леся Утриско