Я часом думаю собі,
живу життя,як на кораблі.
І хто я,на кораблі- не знаю сам,
моряк простий,чи грізний капітан.
Буває штиль,а потім-враз,штормить,
і робимо все,щоб корабель не потопить.
Вітрила,то піднімаєм,то опускаєм-
в морі життя,ти вижити бажаєш.
Шукаєш берег,чи райський острів,
і оглядаєш та розвідуєш,життєвий простір.
А ще хода твоя,на кораблі-не впевнена, така,
бо зрозуміло,це корабель,не рідна матінка земля.
А хочеться відчути,впевнений свій крок-
зійти на сонячний,красивий острівок.
І бути впевненим,що тут штормів нема,
відчути твердь-упевненість,цього життя.
А поки,що долаю-плаваю в житті,
острів омріяний,шукаю пливучи на кораблі.
Хоч і не впевнена,на кораблі моя хода,
та я,вже звик,тож маневрую,як можу-я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863932
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2020
автор: Бабич