Ніч — у давкому безсонні.
Знову мені не спиться.
Знову біжу босоніж
в теплі, великі циці.
Пипками пурхають в небо,
мов полохливі птиці.
Ніби намазані медом
жваві, упрілі циці.
Повні по вінця любові,
два океани в ситці,
щільні набої в обоймі, —
молоковмісні циці.
Вічні джерела оказій.
Ми перед ними — ниці.
Наші дороговкази —
в небо задивлені циці.
Наче горби у верблюда,
що промовляють: цить всім!
Ґандзя, Марічка, Люда?
Їх затулили циці.
В пружних обіймах затисли
два неминучих сильця.
Дві наймиліші садистки —
вкрай обважнілі циці.
Стисли в тугеньких лещатах,
в пазусі — не відхрестицця.
Пізно уже верещати.
Пухом покійничку — циці!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863803
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2020
автор: Олександр Обрій