І зажурилася зима, що часу в неї вже катма, рясно
плакала дощами. Людоньки, а як ми чуємось із вами? Куди по-
дівся час зими не знаємо і ми. Любі, шануймо свій час, бо то -
час спасіння. Раптом і в нас його може не стати. А тоді пізно
буде щось в житті міняти.
Наближається той час коли судити прийде нас Той,
хто нині ще спасає. А хто із нас Його не знає, не зустрів в
своїм житті - не змарнуйте свої дні. А дні до Стрітення так
швидко біжать. Мусимо образ Божий у собі шукать. І треба
знайти. Ходи! До Стрітення разом ідемо, щоб Господа серцем
прийняти, як прийняв Його на руки свої Симеон, щоб змогти
полишити цей світ, світ темряви і гріха. І най усміхнуться і нам
небеса, і доля дарує радості мить, коли зачне любов у сердень-
ку нашому жить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863770
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2020
автор: яся