ОДИН

Один  живу  уже  роки,
Душа  і  та  чомусь  пуста.
Постійні  друзі  –  це  круки,
Кричать  напевно  неспроста.

Хоч  вітер  завжди  у  лице,
А  за  спиною  ні  душі.
Життя  пропахше  чебрецем
І  в  ньому  теж  одні  чужі.

І  сниться  часто  мені  ліс,
Де  всі  дерева  –  це  рідня.
І  я  між  них  коріння  вріс,
Та  друга  в  нім  нема  -  коня.

І  так  живу  –  один,  як  перст,
Таким  напевно  і  помру.
Та  змушений  нести  свій  хрест,
І  завершити  власну  гру.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863738
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2020
автор: Віталій Назарук