Пустеля.
Чомусь перед очима.
Гаряча й самотня.
А човен не пливе по піску,
навіть за вітром.
Все видається маривом.
А десь у кутку квітка.
Як вона без води?
Не розумію сама.
Пустеля.
Насправді,така тендітна.
Не кожен її зрозуміє.
Відчує, й прийме.
Піски,що в очах.
Ріжуть поволі ,та чітко.
Тому і відкритися страх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863449
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2020
автор: БЕЗ