А в мене на макітрі вчора виріс
дебелий і важкий корона-вірус.
І тиснуть, і спрацьовують синхронно
звізда — в чолі, на черепі — корона.
Обидві щось від світу вимагають.
Штовхають то до міста, то до гаю.
Когось клянуть, когось беруть за барки,
а з кимось вже налагодили бартер.
І кидати шкода, й нести їх важко.
Уже не голова, а ціла башта.
Корону замовлятиму навиріст,
допоки більший вірус ще не виліз.
Знов світ хворіє гонками озброєнь.
А нас, незграб, як завжди вкупі троє —
корона, я, і зірка отакезна!
Уже радий би був, аби пощезла.
Та де там! Спробуй витурити змія!
Давно крокує світом пандемія.
Ніхто не чинить опір цій атаці.
І зовсім ні до чого тут китайці.
Хоч вічно часничину жуй натерту —
однак це не додасть імунітету.
Хтось прийде, — досі в це наївно вірю, —
з чола жбурне бридкий корона-вірус!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863190
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2020
автор: Олександр Обрій