***
А я візьму і в чорне одягнусь.
Іди, моя бідо, помежи люди.
Це може не сподобатись комусь,
але мені однаково все буде.
Все рівно, чи для мене світ померк,
чи всіх підряд біда хрестами мітить,
кому, скажіть, поскаржусь, що тепер
мене не гріє сонце. Тільки світить.
Все рівно, що за спиною гуде:
дивіться, знову суне чорна хмара,
неначе смерть жива вона іде,
за що її така спіткала кара?
А я безцільно далі буду йти,
моя байдужість стане ще сильніша,
бо знаю, що не зможу віднайти
себе таку, яка була раніше.
Себе усміхнену, себе живу,
веселу, як була у дні безхмарні,
щасливу - не у снах, а наяву,
хоча відновлення мене - є марним.
Але навпроти всі ідуть і йдуть...
і ждуть, що хтось хоч поглядом пригорне.
І через те - ховайся моя суть!
І через те я не вдягаю чорне.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862930
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2020
автор: Саша Чорнобіла