Болить душа,за неньку Україну,
а страх,що буде,аж душу полонив.
Від моря,по над,саму полонину,
як хижий птах,цей страх у небі пролетів.
Корабель,що називається-"УКРАЇНА",
весь у пробоїнах,а команда у сварках.
Де показуючи правоту,вона забуває,що єдина,
а люди,як діточки мають,перед майбутнім страх.
А ще ці діти,повторюють своїх батьків,
бо,на батьків рівняються,геть всі.
І їдучи,далеко,до чужих країв,
будуть рабами,там на чужині.
Як чули з малку-а,що дала мені країна,
я сам,руками своїми,себе зробив.
Можливо і праві,але в душі гординя,
бо край й народ принизив-не розуміючи,як його зганьбив.
Подумаймо усі,що робимо з країнов,
щось загубивши-більше,точно знайдемо усі.
Тож давайте,побачимо в Україні,ту зернину,
що відновить країну і дасть,дожити,нам на цій землі.
Болить душа-можливо,це і добре,
бо раз болить,вона у мене,точно є.
А раз у мене є,то є у вас- ви згодні,
давайте зробимо,все так і Україна,точно зацвіте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862872
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2020
автор: Бабич