/Трохи з минулого/
Осінній вечір за вікном….. З дерев спадало листя на підвіконня, вітер його підносив догори знов і знов. І розсипав в окрузі, то тихо, а то стрімголов. Якесь тулилося до стовбурів дерев і перевертаючись , котилося до низу. А деяке, сила вітру раптово підіймала й несла до купи листя, чи до гори хмизу.
Оце, на хвильку, зупинилась біля вікна, тож я сьогодні вихідна. Діти в садочку, чоловік на роботі. А я, як завжди на своїй ноті. Раз на тиждень генеральне прибирання, у клопотах домашніх, а чи то є, чи нема бажання. І телик включений, горла на всі кімнати. Так, то ж для настрою, щоб веселіше було прибирати. Кімната, спальня, дитяча , вже все до діла, окину поглядом, все зробить встигла, немов дитина чистоті раділа. Як дні буденні, чи й встигнеш все зробити. Одягти дівчаток, яйця на сніданок збити. Бо дуже полюбляють омлет, а чоловікові підігріти пару котлет. Як білка в колесі з самого ранку, ще й виконай дитячу забаганку.Та хоче, щоб на руках несли, ще маленька. Старша, різниця нема трьох років, хитренька. Теж відкопилить нижню губу, хоче сльозу зронити. Вже менша вередує, просить пити. Та, то є добре, що часом з чоловіком йдемо вдвох. Тоді вже й легше, в душі мов пісня солов`їна, тьох – тьох - тьох…
Стою біля вікна, акваріум на стіні, на літрів сто води, він так подобається мені. Це чоловік – влітку його сам склеїв , стінки з товстого скла. Є в ньому водорості й морські черепашки, вверху чиста вода і різні більші й менші рибки - така краса!
Та любуватись довго як? Коли вечерю треба рихтувати. Нині короткі дні, пора осіння. Вже вечоріє… скоро чоловік з дітьми прийде до хати.
Дзвінкоголосі дівчатка, щебечуть на порозі. Розкидані капці на підлозі. Раптовий вереск, сміх лунає, одна другу доганяє. Кожне сердечко хатину радістю наповнює.Тут давно мир і щастя царює.
Вже втихомирилися діти…. Дружня вечеря, старша до тата,
-Чи ти покажеш, що там в тій скляній банці нам приніс?
Він посміхнувшись,
- От на запитання ти багата. Де тут, щось приховаєш, скрізь всуниш свій маленький ніс.
Я здивувалась,
-Ти, щось купив? Що дали зарплату?
А старша знову,
- Коли покажеш тату?
Він смакував сирні налисники з сметаною й махнув рукою,
-Так дали зарплату, дали. Так, купив кілька рибок в акваріум. Бачите їм, тож дайте спокою.
Ну рибок та й рибок, що там такого, добре, подумала я. Нехай тішиться дітвора, то тільки на радість, як кажуть краще для здоров`я. Трохи вгамуються біля акваріума - на якийсь час настане тиша. Вже бачу старша донька, щось в кімнаті за столом малює, якісь каракулі пише. А чоловік з меншою донькою на дивані журнали роздивлялись, про щось говорили і сміялись. А я на кухні, помила посуд й на завтра готувала їсти. Вже й притомилась, в думках, хоча б вже швидше на диван присісти.
Ми трохи краще стали жити матеріально, як будували дім, було доволі печально. Окрім коробки будинку, все останнє своїми руками з чоловіком робили. Хоча й на одному обійсті з свекрухою та все ж окремо жили. І одночасно ж працювали. Й в КЄМ технікумі заочно навчались, що дарувала доля , все сприймали.
Ну, от на завтра борш є і м`ясо до каші, вже й налисники з вишнями накрутила. Ще треба колготки зремотувати доні старшій, тож здається на кухні впоралася, все зробила. Ще треба в спальні, із шафи чисті дитячі речі забрати, тож завтра в садочок, цих щебетушок відправляти.
Усі в кімнаті, а я прямую через вузеньку прихожу до спальні, двері ледь – ледь відчинені, йду в напівтемряві…. Протягнувши руку, світло увімкнула. Схиливши голову, погляд на поріг, за мить скрикнула. Аж в душі похололо. Й раптово слів забракло. Якесь маленьке боже сотворіння . Вперше в житті побачила, для мене справжнє потрясіння. Я не змогла від нього відвести очей. Воно ж двома лапками трималося за лутку дверей. І задню лапку підіймало догори. Я вже почула кроки дітвори. Воно ж лупате, хвостиком по підлозі водило. І де взялося, це справжнє диво? Менша донька кліпала очима, вже й чоловік стояв за її плечима. А старша доня підскакувати стала,
-Ну мамо,чого ти? Так нас налякала… То цеж тритон, тато купив. А він чогось з акваріуму виліз. Оце, такий сміливий, оце зробив сюрприз.
Ми вже сміялися усі, ледь не до сліз - можна сказати. А, як ж так налякалася, чого й самій не знати. Вже й дивувалася, зі школи не пам`ятала, що я колись про них читала. Ну, а живого тритона, вперше в житті побачила, напевно тому і мовчала.
А чоловік лиш посміхався,
-Й чого було кричати?! І чого так розчервонілась ти? Гайда, візьми його в руку!
Я гидилася взяти, із уст не випустила й звуку. Спостерігала, як тішилися діти. Їх радості, ніяк не змогла зрозуміти. В очах веселики, усмішки на обличчах. А в мене, серце, ще від несподіванки тріпотіло, я намагалась в душі вгамовувала страх…
18.01.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2020
автор: Ніна Незламна