Сиджу на канапі
У батьківській хаті,
До лісу - рукою подать.
В малесеньку шибку
Пташина так дзвінко
Постукала, щоб привітать.
Мабуть здивувалась
Звідкіль я узялась,
Вона ж господиня отут.
А ще руда білка
Із гілки на гілку
Не втомиться швидко стрибать.
Раз по раз на вишні
Порушує тишу
Зозуля - рахує літа.
В зелених обіймах
Трави все подвір"я,
Півонія там розквіта
Щоліта і досі,
Вмивається в росах
І ронить пелюстки-вуста.
Душа защеміла,
Спомин-ностальгія -
Дитинства пора золота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862820
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2020
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський