[i]Нерви, нерви, нерви...Без перерви рвуться й витрачаються на казна - що : на дрібниці, які не вартують уваги. Забуття - переваги шукаю в деревах. Їхні гілля заплутані також, як мої нервові закінчення, але стійкіші, ще й грають струнами під управлінням диригента Вітру. На них пташки сідають - співають. А мене халепи постійно обіймають, якими керує Вічний Хаос. І згорають від дотику чергового казусу нерви, нерви, нерви... [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862714
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2020
автор: Мандрівник