Ліричний герой пана Списотруса розглядає співвідншення старого і нового при написанні віршів, вдаючись до порівнянь між поезією та світом моди.
Cонет 76
Why is my verse so barren of new pride,
So far from variation or quick change?
Why, with the time, do I not glance aside
To new-found methods and to compounds strange?
Why write I still all one, ever the same,
And keep invention in a noted weed,
That every word doth almost tell my name,
Showing their birth and where they did
proceed?
O know, sweet love, I always write of you,
And you and love are still my argument;
So all my best is dressing old words new,
Spending again what is already spent;
For as the sun is daily new and old,
So is my love, still telling what is told.
Чому так мало обновляю слово,
Кажу без хитрих та численних змін?
Чом на вимогу часу я раптово
Не захоплюсь впровадженням дивин?
Чому пишу я все одне і стало,
Мій винахід - у знаному вбранні,
Так, що з рядків ім'я моє постало,
Не труд - вгадати, звідки йдуть вони?
Бо сталий мій предмет - це ти, любове,
Любов висловлюю, і весь мій хист -
Для сказаного вже шукать обнови,
Нагадувати вже відомий зміст.
Мов сонце, давнє та нове, як сходить,
Моя любов: сказала і повторить.
Переклад 21-24.01.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862577
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 25.01.2020
автор: Валентина Ржевская