А хоч і не літо та бачу я квіти
І ніжні п"янкі промінці
І щастя чекане не маю де діти,
Бо світло його на лиці
Згадаю на хвильку і настрій вже стука
В серденько і душу мою
І я прислухаюсь до кожного звуку,
Впіймавши, як ніби весну
Розправлю долоню, хай сяде рідненьке,
Мене полоскоче теплом,
Щоб теж не було теє щастя саменьке,
Торкнуся його я чолом
Тепер ми, як друзі із ним розмовляєм
І в душах тепла новизна
І дружно і мило разом зустрічаєм
Те щастя, що зветься життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862495
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2020
автор: Наталі Косенко - Пурик