Багряніє від крові море,
Наче очі твої від сліз.
Це біда, це суцільне горе,
Це навіки залишить слід.
Нам потрібні Карпатські гори,
Як величний Патона міст,
Як в Криму теє Чорне море,
Як Зіроньки Ранньої мис.
Не так страшно, коли ворог ззовні.
Значно гірше, якщо він всередині.
Хоч пливемо в одному ми човні.
Нас позбудуться так, ніби челяді.
Вимкнуть світло, якщо ти проти,
Не зважаючи ні на що.
І твій нетривалий супротив
Так зостанеться ні про що.
На жаль, серед нас таких більшість:
Дві третини, якщо бути точним.
Не завжди вирішує кількість,
Якщо порохом напхана бочка.
Жирні дядьки бавляться шахами.
Їх ніколи ніщо не пече.
Глузують над нами невдахами
Прикриваючись "новим" лицем.
Не один іще будуть тут термін
Катувати країну мою,
Поки ми до зірок через терни
Не збудуємо того шляху.
Аж допоки всі будуть байдужі,
Нас візьмуть ще не раз в нагаї.
Нам не треба? То й іншим не дуже.
Захищати наш дім - поготів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862485
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.01.2020
автор: