Довершено: Місто на Болоті

                         «…  І  крапля  не  впаде  з  небес  в  мої  печалі…»
                                                                                                                           (Еміль  Верхарн)

Щойно  якісь  заброди
На  болоті  звели  будинки,
І  сказали,  що  то  не  кладовище,
Що  то  не  гранітний  надгробок
Над  усіма  мріями  і  сподіваннями,
А  що  то  місто  прозорості:
Не  води  каламутної
І  риб  банькуватих,
А  просто  місто  муроване
Божевільним  королем  придумане:
Лисим  і  нетверезим,
Таким,  як  все  невчасне,
Недоречне,  зле  і  потворне.

Щойно  якісь  нечестивці
Сказали,  що  хочуть  пишності,
Розваг  і  якоїсь  величі
Серед  отих  важких  каменів
На  болотах  страшних
                               нагромаджених.

Щойно  оце  відбулося  –
Оце  безглуздя  нечуване,
Як  ріка  сама  збунтувалася
І  втопила  оте  місто
Разом  з  його  Молохом,
Разом  з  катами  й  солдатами,
Разом  з  лакеями  й  графами,
Але  з  того  темного  часу
З  болота  почвара  приходить
І  каже,  що  він  не  привид,
І  навіть  не  вурдалака,
А  правитель  величний  і  сильний  –
Залізний  тиран  моху
І  в’язкої  смердючої  твані:
Він  приходить  коли  епоха
Знову  стає  темною.

А  коли  вона  була  світлою
У  тій  країні  боліт  злих?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862484
Рубрика: Верлібр
дата надходження 25.01.2020
автор: Шон Маклех