Ще світяться ледь ледь на небі світлі пасма
І в мареві отім пітьма зїдає день
Вдивляюся я ще у контури неясні
Допоки темна тінь крилом на них впаде.
Бджолиний віск гірчить – повітря гоїть рани
Його хоч раз вдихнеш і хочеться ще жить
По контурах отих життя багатогранне
Торкаючись душі миттєво пробіжить.
І холод на душі розтопить теплий дотик
І вічність перейде можливо в мить одну
Ще поки ніч висить підвішена на дроти
Тремтливою рукою ти налаштуй струну.
І знову стань ще раз у тому ти повинний
Що від душі до серця не обірвалась нить
Що є вона в тобі і світ цей старовинний
Мов крильцями мотиль теж у тобі тремтить.
Парище
2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862453
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2020
автор: Мартинюк Надвірнянський