Зустріч долі

Торкнула  землю  темна  ніч.
Зоря  вгорі  замерехтіла.
Ти  бігла  в  даль,  йому  навстріч,
Ти  так  давно  цього  хотіла.

Він  раптом  став,  за  пару  кроків.
Ти  зупинилась  й  кинулася  в  плач;
-  Я  змарнувала  стільки  років,
Пробач,  мене,  прошу,  пробач!

Ти  стільки  часу  не  до  нього  йшла,
Вуста  чужі  тебе  все  цілували,
Не  з  ним  ти  в  ліжку  ночі  провела.
І  руки  не  його,  в  обіймах  затискали.

А  він  смиренно  свого  часу  ждав.
Змирившись  з  долею  жорсткою,
Бо,  ще  колись  давно  пообіцяв,
Що  буде  поруч,  назавжди  з  тобою!

Тепер  же  ти  на  відстані  руки,
Тремтиш  від  почуття  провини.
Нарешті  ваші  з  ним  стежки
зустрілися.  І  мов  завмер  годинник.

Ти  дивишся  на  нього  й  розумієш,
Що  ось  цього  мені  і  бракувало.
Коли  він  поряд,  бездиханно  млієш,
У  тебе  ще  такого  не  бувало.

Він  підійде,  візьме  тебе  за  ручку
І  тихо  мовить  слово;  -"Захищу"!
Одягне  без  вагань  тобі  каблучку.
Одразу  ж  знову  перехопить  дух.

А  ніч,  давно  взяла  усе  в  облогу.
Лиш  місяць  виглядає  з-за  озерця.
Потрібно  все  ж  сказать,  спасибі  Богу!
Що  об'єдналися  в  союз  два  серця.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862383
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2020
автор: Roma S