Непроминальне

Пам'ять  моя,  ніби  шибка,  замшіла  і  трісла...
О,  як  минаємось  ми  і  минається  час!..
...Баба  малює  хрести  із  солоного  тіста
Понад  дверима,  щоб  нечисть  не  влізла  до  нас.

Дід,  посивілий,  як  Бог,  увійде́  ізнадвору
І  перехрестить  кропилом  чотири  кути.
Ми  у  свої  закапелки,  як  миші  в  комору,
Спробуємо,  та  не  встигнемо  вкотре  втекти.

Пирснемо  сміхом,  затулимо  дружно  обличчя,
Бризки  холодні,  мов  друзки,  довкіл  полетять.
Скільки  глибокого  змісту  таїть  кожен  звичай!..
Навіть  ці  краплі  води  –  то  свята  благодать.

Скільки  довкола  любові,  і  світла,  і  сміху,  
Вловлює  пам'ять  далекі  близькі  голоси.
Де  ж  ота  зірка,  що  впала  на  дідову  стріху?
Може,  застрягнувши  там,  дотепер  ще  висить...

Може,  той  спогад  щедрівка  дитяча  розбудить  –
Й  переді  мною  постануть  усі,  як  живі?!
О,  як  минається  час  і  минаються  люди!..
Скапує  віск  із  мізинчика,  скапує  віск...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862362
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.01.2020
автор: Наталя Данилюк