Чи ти чув, як голосить тиша?
Після бою… Тіла в крові…
Той – ще дихає… Той – не дише.
Цей рукою он ледь повів.
Ще вогонь дожирає жертву…
Все закутане в чорний дим.
Хтось не хоче іще умерти.
Просить: «Мамо, подай… води…»
Запах диму і… запах м’яса,
І запеченої крові…
Он непевної форми маса…
Тут війни промчав буревій.
Глянь, невидимі плачуть душі,
Обіймають бійців крильми,
Та тіла вже до них байдужі –
Той – сліпий лежить, той – німий.
Стрепенулась душа матусі.
На молитву змінила сон:
«Зараз, синку, подам. Не тужся,
Мого житечка колосок…»
А як сонечко дим прорвало,
Чи то мати – свята душа,
Смерть від сина… позадкувала,
Аж спіткнулась об «Калаша».
Вона бачила, як спинилась
Над тим тілом жіноча тінь,
Й вої з ношами не барились,
Тож лишила бійця в житті.
20.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862017
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2020
автор: Ганна Верес