Примарний світ загруз в пітьмі
І тінь слідкує кожним кроком.
Так тихо розкіт громови́й
Доносить плачі одино́кі.
Замовкни! Кажуть палачі
Катуючи ятрачі́ рани.
Зухвалість конче хоче змін,
Узяти лаври і медалі.
Поганий сон вже кожну ніч
Являє будні проживання.
І кого звати, коли сил
Лише достатньо для страждання?
Володар подає фантом
Кого сьогодні полюбити,
Збирає він собі фандом,
Щоб керувати й володіти.
Збентежений народ біжить
Облизуючі його вади.
Вночі наосліп прийде жнець
Забрати душу спи́вшу яду.
Зчорніле серце не болить
Монстря́че го́стрячі усмі́шку.
Снується тінь по сходах вниз
Дихання почуваю близько.
Мурахи шкірою ідуть
Поріг і двері дуже слизько.
Похмура постать пронесе
Зчорнілу душу страхови́ська.
Пройде крізь хвіртку розчинясь
В пітьмі нічної балюстради.
На ранок очі, знову світ.
Забуте старе, не завада.
Замовкни! Скажуть не тобі,
Але ж то тільки на сьогодні.
Слідкує жнець до темноти
Ліча́чи дні в пустій безодні.
20.01.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861937
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2020
автор: kvakerok